Юлія Губенко , БО МБФ Янголи Свободи
January 26, 2026— Мені 27 років, я з Мелітополя. Закінчила університет за напрямом англійська та польська філологія. польської мови в Херсоні. У 23 роки через повномасштабну війну переїхала до Польщі. Зараз живу в Кракові та працюю з біженцями з України.
— Абсолютно випадково. Я натрапила на вакансію на Work.ua. У той момент мій попередній проєкт закрили через припинення фінансування із США, і я була в стані, коли могла просто «застрягти». Волонтерство у фонді допомогло мені не увійти в цю стагнацію.
— Якщо чесно, спершу я ставилася до всього досить скептично. Здавалося, що доведеться безкінечно шукати волонтерів, що буде багато хаосу й невизначеності. Але мені дуже хотілося бути серед людей, яким небайдуже. Для мене волонтерство — це про внутрішній поклик, про відповідальність і про те, щоб робити бодай щось, коли інші вдають, ніби нічого не відбувається.
— Чим ви займаєтесь як волонтерка?
— Я виконую роль HR-волонтерки: публікую вакансії, шукаю людей, проводжу первинні співбесіди. Іноді координую окремі команди чи напрями, якщо є така потреба.
— По-різному. Якщо немає нагальної потреби в нових людях — це кілька годин на тиждень. Якщо ж відкрито багато вакансій, то може бути й до восьми годин. У середньому десь шість. Графік абсолютно гнучкий.
— Люди, без жодних сумнівів. Тут усі дуже різні: з різних країн, професій, з різним досвідом, але нас поєднує одне - бажання допомагати. І це відчувається у всьому. Ніхто не працює “для галочки”. Навпаки - люди підтримують одне одного, підхоплюють ініціативи, діляться знаннями та досвідом.
Мені особливо імпонує прозорість роботи фонду. Завжди зрозуміло, куди спрямовуються кошти, як реалізуються проєкти та яких результатів досягають. Це викликає довіру й наповнює гордістю.
— Найчастіше — з директоркою фонду Іриною Семенчук. Ми напряму комунікуємо щодо потреб у волонтерах та командних процесів.
— Люди. Коли бачиш, скільки всіх працює над одним проєктом, як кожен вкладає свій час і сили — це неймовірно надихає. І, звісно, результат. Коли діти отримують нове укриття, коли з’являються фото, відео та відгуки, — розумієш, що в цьому є і твоя частинка.
— Так, однозначно. Коли я бачу фото оновленого укриття або чую слова подяки від вихователів чи директорів шкіл - це викликає непереборні емоції. Ти розумієш, що твоя година роботи, твої ідеї або навіть просто твоя присутність у команді стали частиною великої справи. Що десь у невеликому містечку діти сидять у теплому, затишному й безпечному приміщенні, а не в холодному сирому підвалі.
Інколи я ловлю себе на думці: а що було б, якби таких людей, як ми, було вдвічі більше? Наскільки швидше ми могли б змінювати світ довкола? І ця думка дуже мотивує.
— Усе тримається на людях і на командності. У нас різні волонтери, але всі дуже щирі й включені. І найважливіше — у нас реальний, вимірний результат. Це мотивує.
— Волонтерство — це любов до людей.
— В Україні дуже сильна волонтерська культура. Люди щирі, активні, самі ініціюють допомогу. У Польщі держава часто мотивує волонтерів: безкоштовний проїзд у транспорті, квитки в кіно, різні бонуси. Це приємні речі, які підтримують. Було б добре, якби щось подібне з’явилося й в Україні.
— Якщо є бажання — обов’язково спробувати. Йти за покликом серця. Волонтерство дуже різне, можна знайти те, що підходить саме тобі. Я, наприклад, знайшла себе в HR-волонтерстві: подивилася курс, зацікавилася — і почала в цьому розвиватись.
— Це спільнота людей, які не просто говорять про добро — вони щодня його роблять. І я щаслива бути серед них.
