Як “Шістдесятники” стали рушієм культурного спротиву

Рух «шістдесятників» вважають одним із визначних політичних рухів в Україні XX століття. «Шістдесятниками” називають опозиційний владі рух творчої молоді, що сповідувала нові, відмінні від офіційної комуністичної ідеології думки й прагнула оновлення радянського режиму шляхом реформ. 

Молода українська інтелігенція сприяла піднесенню національної свідомості і відродженню української культури після років пригноблення сталінським режимом.

До шістдесятників належали Василь Стус, Левко Лук’яненко, Григір Тютюник, Алла Горська, В’ячеслав Чорновол, Василь Симоненко, Сергій Параджанов та багато інших.

Причини створення

Перша половина 20-го сторіччя стала для українців справжнім випробуванням — війни, революції, окупація радянським союзом, штучний голодомор, політичні репресії, та спустошлива Друга світова війна. 

Після смерті радянського диктатора Йосипа Сталіна у 1953 році в СРСР у політиці комуністичної влади почалася так звана “відлига”. Поступові реформи та послаблення репресій спричинили відродження у культурній та науковій сферах України. 

Молоді представники української культури, надихнувшись віянням свободи, почали більш сміливо виражати свої думки. 

За що боролися

“Шістдесятники” виступали за еволюційне, а не революційне оновлення устрою згідно з західноєвропейськими уявленнями про соціалізм, тобто так званий “соціалізм із людським обличчям”. 

Для них були важливий пріоритет прав людини, рівність всіх перед законом, і верховенство права над державою (нонсенс в тогочасному СРСР). Вони боролися за невтручання партії у культурні процеси. Крім цього виступали на захист рідної мови та історії України, а також намагалися сприяти популяризації здобутків української літератури й мистецтва.

Як розвивалися 

Український рух «шістдесятників» охоплював  численні групи та організації. “Шістдесятники” створювали тематичні клуби в Одесі, Черкасах, Дніпрі, Запоріжжі та інших українських містах, де проводили лекції та збори. На них обговорювали проблеми розвитку української культури, мистецтва, та поезії. Однак, обговорення неминуче торкалися також гострих національних проблем України. 

Рух "шістдесятників" в Україні охоплював багато видатних інтелектуалів, письменників, поетів, митців та громадських діячів. Зокрема, це були:

• Іван Дзюба — український письменник, літературний критик та історик літератури, автор знаменитої статті "Нехай живе поет!".
• Леся Горова — українська поетеса, авторка збірок "Сад мого щастя" та "Крапельки роси".
• Василь Стус — український поет, літературний критик та громадський діяч, який був заключений у таборах в'язниці СРСР та помер у тюрмі.
• Микола Вінграновський — український поет та перекладач, автор збірок "Доля" та "Білі квіти".
• Іван Світличний — український письменник та літературний критик, автор роману "Музика з відкритим серцем".
• Мирослав Ірчан — український поет та перекладач, автор збірок "Поеми про любов" та "Думи про жінку".

Репресії

На початку 1963 р. відбулися зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією країни, на яких він різко звинуватив її у формалізмі, авангардизмі та безідейності. Після цього радянська влада почала жорстоку боротьбу з рухом "шістдесятників", використовуючи різноманітні методи.

Влада забороняла видавати книги, журнали та газети, які могли бути пов'язані з рухом "шістдесятників". Також було заборонено проводити публічні заходи, ставити п'єси, показувати фільми та проводити концерти, які могли ставити під сумнів діяльність тогочасного уряду.

Учасників руху переслідували, затримували, ув’язнювали, а декого навіть засуджували до смертної кари.

Ці заходи допомогли гальмувати активність, але не знищили його повністю. Деякі учасники руху продовжували боротьбу в тіні, а деякі емігрували за кордон.

Найвідоміші шістдесятники

Василь Стус — український поет, літературний критик та громадський діяч. У 1972 році Стус був звинувачений у "антисовєтській аґітації та пропаганді" і засуджений до 5 років позбавлення волі та 3 років позбавлення права на зайняття публічних посад. В 1979 році, після закінчення терміну ув'язнення, Стус був знову затриманий за розповсюдження "антирадянської літератури" і засуджений до 10 років таборів і 5 років позбавлення права на зайняття публічних посад.

Під час перебування у таборі Стус продовжував писати поезію та есе, де він засуджував політику Кремля щодо України та порушення прав людини. У таборі Стус помер 3 березня 1985 року від голодування.

Левко Лук'яненко був відомим українським націоналістом та діячем громадського руху. У 1961 році Лук'яненко був засуджений до 10 років позбавлення волі за участь у націоналістичному русі та спробу організувати збройну боротьбу проти радянської влади. Під час перебування у в'язниці Лук'яненко продовжував боротьбу за свободу та права українського народу.

У 1968 році, після виходу з в'язниці, Лук'яненко знову затримали та засудили за "антисовєтську аґітацію та пропаганду" до 5 років позбавлення волі та 5 років заслання в колонію особливої суворості. Ув'язнення та заслання не зупинили Лук'яненка у його боротьбі за українську незалежність та права людини. У колонії Лук'яненко продовжував писати та вести діалог з іншими політичними в'язнями.

Радянська влада боролася з Лук'яненком за допомогою репресій та обмеження його свобод. Проте, його боротьба та вплив на українське громадянське суспільство не згасли, і Лук'яненко став одним з головних символів української опозиції до радянського режиму. Він став визнаним героєм національного руху та долучився до формування української державності після розпаду СРСР.

Сергій Параджанов у 1964 році випустив геніальний фільм «Тіні забутих предків», який згодом став причиною переслідувань режисера з боку радянської влади. Після сфальсифікованих обвинувачень, ув’язнення та жорстокого ставлення, митець все одно повернувся до своєї проукраїнської діяльності.

Знищення руху шістдесятників 

У ніч із 12 на 13 січня 1972 року Москва розпочала масові репресії проти української свідомої інтелігенції. Винищувальна операція проти всього активного українства отримала таємну назву «БЛОК». Було заарештовано 87 осіб. Вважається, що саме після арештів літературний рух шістдесятників цілковито зник.