Як українці боролися з Голодомором. Історія спротиву

Голодомор — страшний акт геноциду, який вчинив СРСР, аби винищити українців. Це був штучний голод, який забрав 3.9 млн життів за приблизними підрахунками. Штучно створених масових голодувань на території України було кілька — в 1921–23 р, 1932–33 р. та 1946–47 р, але наймасовішим став голод у 30-х. Так радянська влада намагалася придушити національно-визвольні рухи українців - їх фізичним знищенням.

На широкий загал СРСР проводив кампанію дезінформації, вливаючи гроші в західні прокомуністичні видання, та навіть возив журналістів у прес тури «Потьомкінськими селами», де організовували найкращі прийоми для них.

Та необачно буде сказати, що українці змирилися із цим і помирали мовчки. Вони чинили опір, виходили з колгоспів та вчиняли розправу над місцевою владою, а українці на  заході України виходили на протести, створювали розголос у ЗМІ, та поширювали правду на масштабних судових процесах.

Ми зібрали для вас найцікавіші факти про український спротив тих страшних часів.

Підконтрольна радянській владі Україна

Активний спротив Голодомору почався у 1932-му році на підконтрольній СРСР частині України з поширення антирадянських листівок, прокламацій звернень із закликами до непокори. Головна теза — «партія знущається з села, час повстання». Селяни також масово виходили з колгоспів та саботували хлібозаготівлі — максимально неякісно виконували роботу, псували колгоспне майно та відмовлялися сіяти збіжжя. 

Гречаники ( з к/ф Поводир)

На початку 1932 року селяни масово виступали біля сільрад із вимогами дати їм їжу або й самі розгромлювали колгоспні запаси та нападали на хлібні магазини. Радянська влада називала це «волинками». За 7 місяців 1932-го року в УСРР відбулося 923 акції непокори, майже дві третини із загальних акцій по всьому Радянському Союзу.

Місцеві громади також опиралися «розкуркуленню» заможних селян, натовпами стаючи на їхній захист.

Чим жорсткіше діяла радянська влада, тим радикальнішим ставав спротив. У 32 році на території УСРР було зафіксовано понад 1000 акцій громадянської непокори, з яких близько третини — убивства місцевих представників влади та організаторів хлібозаготівлі. За період Голодомору ДПУ було виявлено 1200 антирадянських груп у колгоспах, які опиралися хлібозаготівлям.

Партійці навіть заявляли, що навесні 33-го в Україні готується великий бунт. За пів року було викрито підпільну організацію «Головний Штаб Національно-Повстанських Військ», яка діяла на Харківщині та готувалася до масового повстання, аби повалити радянський режим.

Загалом за період Голодомору 30-х більшовицька влада заарештувала майже 40 000 людей за антирадянську діяльність. Тобто, українці аж ніяк не збиралися тихо помирати.

Непідконтрольна радянській владі Україна

Жителям тодішньої Речі Посполитої, куди входили західні території України, було добре відомо про Голодомор завдяки втікачам. Шматки їхніх листів передруковували місцеві та іноземні видання. Влітку-восени 1933 року практично у всіх місцевостях регіону відбулися акції протесту з гаслами «З’єднаймося всі в горю з Великою Україною», «Усі на протестаційний фронт» «Смерть московським наїздникам»

У 1933-му році 36 громадськими організаціями й партіями у Львові було створено Український громадський комітет рятунку України (УГКРУ). Метою було привернути увагу Ліги Націй, яка у відповідь направила запит до Міжнародного Товариства Червоного Хреста, що запропонував Москві допомогу. СРСР відмовився від допомоги, і на цьому участь МТЧХ у протидії геноциду завершилася.

Делегати від України на Віденській конференції у грудні 1933 року з питань голоду.

Бюро УГКРУ поступово зʼявлялися у європейських столицях завдяки діаспорі. Проте ні заклики зібрати допомогу і змусити СРСР її прийняти, ні заклики до бойкоту радянських товарів не діяли — європейці відмовчувалися у своєму бажанні налагодити стосунки з тоталітарною державою. США теж ігнорували листи УГКРУ.

Бачачи неспроможність світової спільноти зробити бодай щось, Організація Українських націоналістів (ОУН) почала діяти радикально. Микола Лемик здійснив атентат та вбив Олексія Майлова, службовця радянського консульства у Львові. Судове засідання над виконавцем вбивства стало справжнім антирадянським виступом, присутні на ньому журналісти привернули до Голодомору увагу міжнародної громадськості. Привернути увагу оунівцям вдалося, але після цього польська влада заборонила масові заходи та встановила цензуру в пресі.

Микола Лемик на судовому засіданні.

Поширення правди

Радянський Союз вливав купу грошей у ЗМІ лівого спрямування поза своїми межами, аби створити враження, що в СРСР нічого не відбувається. Але були й ті, хто поширював правду в широкі маси, ризикуючи життям.

Гарет Джонс

У березні 1933-го радник із питань зовнішньої політики прем’єр-міністра Великої Британії таємно відвідав Україну і згодом опублікував про це пресреліз зі звинуваченнями радянської влади. Згодом він відкрито звинувачував прорадянських журналістів у замовчуванні голоду. За мотивами історії Гарета зняли фільм «Ціна правди».

Андрей Шептицький 

Андрей Шептицький на конференції у справі голоду в Україні у палаті кардинала Т. Іннітцера. Відень, 16 – 17 грудня 1933 року

Митрополит Української греко-католицької церкви одним із перших звернув увагу міжнародної спільноти на Голодомор. Він проголосив відозву «Україна в передсмертних судорогах», у якій закликав християн усього світу поширювати правду про Голодомор. Митрополит також інформував Ватикан про це, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині та навіть вів переговори з Голлівудом щодо зйомки фільму про Голодомор.

Малкольм Магерідж

Англійський публіцист та московський кореспондент британської газети «Manchester Guardian». Спочатку був прорадянським, проте згодом, почувши про голод в Україні, таємно поїхав туди й був вражений побаченим жахом. Він писав про це статті, які надсилав дипломатичною поштою в Європу. Це були перші публікації про голод в Україні.

Мілена Рудницька

Громадська активістська, яка стала неофіційним послом, за допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн намагалася вплинути на Радянський Союз. Саме завдяки їй питання Голодомору було винесено на розгляд Ліги Націй.

Нестор Білоус

Колгоспний сторож із Харківщини, який вів щоденник, записуючи туди всі побачені жахи. Його двічі репресували та заслали в табори, звідки він повернувся у 50-х. Щоденник зберігався як частина його кримінальної справи і згодом був оприлюднений.

Вільям Генрі Чемберлин 

Американський історик і журналіст, який був прихильником марксизму, доки не приїхав до України. Згодом написав книжки «Залізна доба Росії» та «Україна: пригнічена нація»

Віктор Кравченко

Колишній радянський функціонер, якому вдалося втекти під час робочої поїздки в США. Опублікував книги «Я обрав свободу» і «Я обираю справедливість» про голод і терор у країні. Через кампанію СРСР щодо його дискредитації, судився із журналістами, які його оббріхували. Французи назвали цей судовий процес «процесом століття», оскільки з обох сторін було залучено багато свідків.

Улас Самчук

Український письменник, чия робота «Марія» вийшла друком у 1934 му році у Львові. Присвятив твір матерям, які загинули під час Голодомору.

Сьогодення — яскравий приклад того, що історія циклічна. Українців знову хочуть винищити як фізично — російськими ракетами і танками, так і культурно — створюючи наративи про «хороших» росіян, «братські» народи, які «посварилися» і т.д. 

Але росія не стала раптовою причиною та виконавцем українських геноцидів у 2014 чи 2022-му, з початком повномасштабної війни — вона це робила століттями. І паралельно брехала, що все добре та викривлювала реальність для міжнародної спільноти пропагандою. Тому ми мусимо памʼятати свою історію і своїх героїв громадянських рухів, які боролися за незалежну Україну та доводили, що соціальні зміни — в руках ініціативних активістів.