Як народжувався український фемінізм

Український фемінізм кінця 19-го — початку 20-го століття називали "прагматичним фемінізмом" або "фемінізмом дії". Його основний принцип — підтримка практичних рішень, які допомагають жінкам у побудові кар'єри та інших сферах життя, замість того, щоб просто обговорювати проблеми гендерної нерівності без конкретних дій.

Українки разом із чешками першими в Австро-Угорській імперії зажадали допустити дівчат до середніх шкіл та університетів. В Україні рух за жіночу освіту розпочався у 19 столітті. У 1834 році була відкрита перша жіноча гімназія в Україні, але дівчатам не дозволяли здобувати повну освіту, тому що жіноча освіта в той час розглядалася як несприятлива для родинного життя. Проте у 1898 році у Львові заснували Українську жіночу гімназію, яка стала однією з найбільших жіночих навчальних закладів в Австро-Угорській імперії.

Перші феміністичні організації 

“Товариство руських дам” — найдавніша організація галицьких жінок, виникла у 1878 році на чолі з Наталею Кобринською. Члени цього товариства, які складалися переважно зі знаті, розробляли проєкти для поліпшення умов життя та освіти жінок.

Одним з головних завдань "Товариства руських дам" було підвищення рівня освіти серед жінок, оскільки в той час доступ до вищої освіти мав лише обмежений коло жінок зі знаті.

Члени товариства займалися збором коштів на створення жіночих гімназій та допомагали жінкам здобувати вищу освіту. Вони також відкривали курси для підготовки жінок до вступу в університети.

Крім того, члени "Товариства руських дам" займалися благодійною діяльністю. Вони допомагали бідним і хворим жінкам, а також мали жіночі притулки, які забезпечували жінкам роботу та проживання.

Засновниця “Товариства руських дам” Наталя Кобринська була першою серед українок теоретикинею фемінізму і першою жінкою, яка заснувала світську жіночу організацію. Перед тим були товариства жінок при церквах. 

Кобринська вважала, що передумовою визволення українського народу є жіноча емансипація. Вона надавала перевагу практичній діяльності, а не ідеології, і доводила, що жінкам необхідно працювати поза домом. 

Розквіт українського фемінізму  

На початку 1920-х років в Україні заснували “Союз українок”, який згодом очолила відома письменниця та активістка Мілена Рудницька. Його членкині вимагали участі жінки в політиці нарівні з чоловіками, зокрема для спільного обстоювання національного питання.

Організація вимагала виборчого права для жінок та участі жінок в управлінні країною, виступала проти насильства щодо жінок та вимагала прийняття законів, які захищали б жінок від дискримінації на різних рівнях.

“Союз українок” у 1930-х роках мав понад 60 тисяч учасниць. Чимало членкинь товариства згодом пішли в підпілля і брали участь у повстанському русі.

Хто така Мілена Рудницька? 

Однією з перших керівниць “Союзу жінок” Мілену Рудницьку вважають найвідомішою активісткою феміністичного руху в Україні в минулому столітті. Вона заснувала декілька жіночих організацій, виступала як лідер і організатор, працювала з міжнародними жіночими організаціями.

Під час Другої світової війни приєдналась до Української повстанської армії (УПА) та відіграла важливу роль у створенні жіночих батальйонів.  Обіймала посаду командира жіночого батальйону "Олеся", де забезпечувала підготовку та організацію жіночих бійців, виконувала розвідувальні місії та брала участь у боях з нацистськими окупантами.

Мілена Рудницька активно долучилася до діяльності Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу від її створення у 1919 році. Вона виконувала провідну роль у боротьбі за жіночі права та рівність у суспільстві. Брала участь у численних міжнародних конференціях та зустрічах Міжнародної жіночої ліги, де виступала з промовами та презентувала свої дослідження щодо стану жінок в Україні. 

Вона також співпрацювала у розробці та підписанні різноманітних міжнародних документів з прав жінок, зокрема Женевської конвенції про політичні права жінок.

Одним із найбільших досягнень Рудницької у співпраці з Міжнародною жіночою лігою вважають заснування в Україні Української робітничої жіночої ради з метою об'єднання жінок-працівниць та боротьби за їхні права. Рада займалася організацією курсів для жінок, проведенням протестів та захистом їхніх прав у разі порушень.

Репресії

У 1930-х роках сталінський режим запровадив кампанію з боротьби з "буржуазним фемінізмом", який сприймався як ідеологія класових ворогів. Українських феміністок включили до цієї категорії, а їхні дії стали об'єктом репресій. Багато активісток засудили до тюремного ув'язнення або депортували до Сибіру.

Так, Катерина Заремба була арештована в 1937 році та засуджена на 8 років ув'язнення за "антирадянську аґітацію та пропаганду". Її звинуватили у тому, що пропагувала ідеї фемінізму та підтримувала національні рухи.

Надія Суровцева була засуджена на 10 років ув'язнення в 1937 році за "спробу організувати антирадянську організацію". Вона була членом Комуністичної партії, але стала критикувати партійну політику щодо жінок та національних меншин.

Олена Теліга —  українська націоналістка, яка була активісткою Організації Українських Націоналістів, була затримана і ув'язнена радянською владою в 1947 році. Після довгих допитів та побиття вона померла у в'язниці.

Марію Приймаченко, українську письменницю та громадську діячку, яка працювала в галузі жіночих прав, у 1937 році її затримали радянські органи безпеки, звинувативши її у "контрреволюційній діяльності". Вона була засуджена до восьми років тюремного ув'язнення та потім відправлена на примусові роботи до лісу, де вона і померла у 1954 році.

У 1938 році польська влада заборонила “Союз українок”. Восени 1939 року радянська влада остаточно ліквідувала спілку.

Міф про радянський фемінізм

Згодом, в радянській ідеології з'явився концепт "жінки-героїні", яка була зображена як сильна та незалежна жінка, що бере участь у війні та будує соціалізм разом з чоловіками. Проте, цей образ не відповідав реальності від слова зовсім. 

Радянська влада спотворила поняття фемінізму та використовувала його для своїх політичних цілей. Влада вважала, що в радянському суспільстві вже досягнута повна рівність між статями, і тому забороняла будь-які організації, які боролися за жіночі права.

Замість цього, комуністичний режим використовував термін "жіноче питання", аби зводити питання прав жінок до економічних та соціальних питань.

Окрім цього, радянська пропаганда намагалася змінити уявлення про роль жінок у суспільстві та звести їхні зусилля до виконання класових обов'язків. Зокрема, жінкам надавалося переважно "жіночі" роботи, такі як догляд за дітьми, прибирання у квартирі та кулінарія. Радянська влада навіть ввела спеціальну нагороду "Мати-героїня", яка вручалася матерям, що народжували та виховували багато дітей.

Натомість про українські феміністичні організації не можна було навіть згадувати. Перші феміністичні рухи відновили діяльність лише наприкінці 1980-х.