«Війна може закінчитися хоч завтра, але пост травма триватиме десятиріччями, – каже засновниця Благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська. – Я була б надзвичайно щасливою, якби мала підстави закрити свій фонд, але, на жаль, роботи стає дедалі більше»…
Коли війна – надовго…
Серед усіх недержавних організацій і фондів, що концентрують свою діяльність на буремному Сході України, «Голоси дітей» одні з небагатьох, хто працює винятково з психосоціальною підтримкою дітей у прифронтовій зоні. Проте з іншими організаціями дружать і співпрацюють, допомагають одна одній. Майже завжди і майже скрізь є порозуміння між фондом і місцевою владою, особливо гіперлокальною – в селищах, містечках, «в полях».
А от держава і досі осторонь: відсутні законодавчі підстави, комплексні (або хоча б поодинокі) програми і взагалі певна політика щодо дітей у прифронтовій зоні. Між тим, за офіційною статистикою уздовж лінії розмежування й у прифронтовій зоні на Донбасі мешкає близько 430 тисяч дітей, а всього від війни постраждали близько 580 тисяч. І майже кожен третій має психологічні проблеми. Частина з них «невидима» (поведінка, спосіб мислення, страхи), але є і такі, що побачиш неозброєним оком: нервовий тик, алергія, в когось випадає волосся, в інших погіршується зір, комусь діагностують посттравматичний стресовий розлад.
Благодійному фонду «Голоси дітей» трохи більше року. На відміну від діяльності його засновниці Олени Розвадовської, яка опікується дітьми на війні з 2015-го. За ці роки вона займалась евакуацією та терміновою допомогою постраждалим від бойових дій на лінії фронту, організовувала лікування та реабілітацію, знаходила донорів для відбудови зруйнованого житла й щоденно допомагала сім'ям боротися з труднощами життя на передовій. Також Олена співпрацювала з багатьма організаціями і разом зі своєю колегою психологинею Тетяною Асланян стала ініціаторкою відкриття у Слов’янську кризового психологічного центру, витрачала власні гроші і збирала їх на платформах спільнокошту. А ще – знайшла десятки вірних друзів, однодумців і партнерів.
Певним чином саме вони і змусили волонтерку нарешті перевести свою діяльність в більш широке і чітке русло, тобто створити благодійний фонд. «Бо якщо в перші роки здавалося, що війна ось-ось закінчиться, і головне – саме зараз встигнути вивезти з під обстрілів конкретних дітей чи допомогти знайти тимчасове житло конкретній родині, то тепер, коли ситуація «заморозилася», стало зрозумілим, що це – надовго, і треба діяти більш системно», – каже Олена.
А може «Парасолька»?
«Коли півтора роки тому ми думали, як назвати майбутній фонд, першою на думку спала парасолька як символ захисту для дітей, – згадує співзасновник фонду журналіст Азад Сафаров, один з авторів відомого документального фільму «Віддалений гавкіт собак» про життя хлопчика на лінії розмежування. До речі, парасолька дійсно знакова в дитячій психології. Наприклад, одним з завдань арттерапії, що допомагають діагностувати стан дитини на початку занять, є таке: намалювати людину під дощем. І якщо художник відтворює людину із парасолькою або в дощовику чи під дахом, – це свідчить про наявність певних внутрішніх захисних механізмів, можливість спротиву зовнішнім обставинам. Однак насправді трапляється так, що тільки двоє-троє з десяти дітей малюють парасолі.
Отже, прийнявши нарешті рішення реєструвати фонд, зупинились на назві «Голоси дітей».
– На мій погляд, вона вказує на головний меседж: діти мають свій голос, який дуже важливий для їхнього повноцінного існування й розвитку. Часто дорослі, намагаючись спрямувати свої зусилля на допомогу дітям, навіть не запитують їх про їхні потреби. Упевнена, що для справжнього захисту дітей їх спершу треба уважно вислухати, – наголошує Олена.
За півтори роки «Голоси дітей» встигли зібрати круту команду і запустити кілька важливих проектів біля війни. «Ми і думати не могли, що вже в перший рік роботи будемо співпрацювати з авторитетними міжнародними організаціями. А це ж прямий доказ визнання і довіри до фонду і до нас, – каже Азад Сафаров. – Нині 70% відсотків мого вільного часу йде на фонд, я роблю це на волонтерських засадах і ні крапельки не шкодую. Навпаки, це особливе почуття, коли знаєш, що робиш щось корисне для інших. А також, що розбудовуєш з однодумцями по цеглині фонд. І однодумці тут всі ті, хто і поза командою фонду, постійно допомагають дітям і пишуть нам вдень і вночі».
Наші котики
За словами пані Олени, «ядро» фонду наразі складають 5-6 осіб, ще 15-20 людей є залученими в певні проєкти організації. Здебільшого, звісно, це жінки – психологині, педагогині. В кожного і кожної – своя мотивація. Ось, наприклад, координаторка Оля Вовк переїхала до Світлодарська зі Львова, і вже тут одружилася з військовим капеланом Андрієм. Співзасновники «Голосів дітей» «затягли» дівчину до фонду, захопившись її стилістикою подачі матеріалу в соцмережах та ілюстраціями. Інших, наприклад, волонтерку Катрусю навпаки, «захопила діяльність БФ «Голоси дітей», бо вона спрямована на відновлення дитячої психіки від травми війни. А це слід, який залишиться назавжди». Психологиня Наталя Урсу прийшла до «Голосів дітей» усвідомлено, коли познайомилась із засновниками фонду Оленою та Азадом: «Якось одразу стало зрозуміло, що у нас подібні цілі та пріоритети. Я була в захопленні від пропозиції надавати психологічну підтримку дітям-сиротам. Так я стала працювати у проєкті «Мобільні психологи». Я з Луганської області, і пережила військові дії. Тому як ніхто інший розумію через який жах пройшли діти». А нещодавно команду поповнила 20-річна Мирослава, яка декілька років тому отримувала допомогу від команди Олени Розвадовської, але вже не живе поруч із війною, бо навчається в Києві на оператора. «Ми запросили Миросю до фонду, допомагати нам розповідати історії дітей через відео. Бо хто як не вона, може краще передати почуття і переживання дітей війни», – каже Азад.
…Хто б і як не долучався до «Голосів дітей», кожному знайдеться діло. Десь півроку тому 7-річна художниця Таня намалювала команду у вигляді котиків, і дорослі вирішили використати ці малюнки на своїх візитівках. «Тепер на всіх блокпостах на сході України нас пропускають з посмішками, а на ділових зустрічах завжди є з чого розмову легко розпочати», – каже Азад.
9-річний Назар також живе поруч з війною і у дитячій наглядовій раді «Голосів дітей» відповідає за екоактивізм. Хлопець разом з мамою (пані Людмила Романенко курує весь напрямок арттерапії в «Голосах дітей») малює на торбинках «няшних» котиків, і ці вироби дорослі члени колективу продають через соцмережі. Частина отриманих коштів йде на арттерапію для дітей біля війни.
Благодійництво це просто
Олена і Азад кажуть: щоб стати благодійником, не треба обов‘язково бути багатим чи олігархом. Засновники фонду кажуть, що постійно знаходяться в процесі фандрейзингу, і більшість коштів, які акумулює фонд, надходять від пересічних громадян, тих, хто почув про «Голоси дітей» від знайомих або побачив інформацію про їхню діяльність в соцмережах. 99% з них – внески до 1000 гривень. Але бувають і винятки.
Наприклад, Данило, який працює в креативному агентстві у Лондоні і поділяє цінності «Голосів дітей», вирішив організувати збір коштів під час онлайн гри у Quiz (це інтелектуальна вікторина, пограти в яку щотижня збираються до 100 сімей з усієї Британії). Хлопець розповів учасникам про травми дітей війни на сході України, закликав допомогти, і в результаті фонд отримав гроші на п’ять курсів арттерапії!
Програми, які завжди можна підтримати на сайті «Голоси дітей»
Тільки факти
Благодійний фонд «Голоси дітей» розробив комунікаційну стратегію та план залучення фінансування за сприяння ІСАР Єднання, отримавши грант з організаційного розвитку.
Грантовий конкурс з організаційного розвитку фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України».